Ретроспектива 90 років української анімації (Частина 1)

Це перша частина ретроспективи з нагоди 90-річчя української анімації, яка проводилася в березні 2017 року на сторінці «90 років української анімації»
частина 2, частина 3

1926 року В’ячеслав Левандовський переможно вийшов з кабінету директора Одеської кінофабрики. Справжня Людина Відродження (адже на дворі був наш Ренесанс, «наші двадцяті»), що зналася на музиці, балеті, театрі, живописі, графіці, геніальний винахідник, що міг з дерева зробити собі кінокамеру, домігся створення першої в Україні мультимайстерні!
А 90 років тому вийшов перший український анімаційний фільм «Солом’яний бичок» філігранної роботи Левандовського.

 

Вихід фільму «Українізація» припав на згортання однойменної політики, за що й був «покладений на полицю». А дарма, адже він містив епізоди експериментальної абстрактної анімації
Режисер — В’ячеслав Левандовський. 1927 рік.

 

Ще одним фільмом 1927 року був «10», перша українська документальна анімація.
Автори — Макаров, Дев’ятін, Левандовський, Дубинський.

 

«Казка про білку-хазяєчку та мишку-лиходієчку» 1928 року вражала глядача тією ілюзією руху, якої досяг режисер Левандовський за допомогою лише плоских розшарнірених маріонеток

 

«Політогляд» 1930 року знімали вже учні Левандовського, використовуючи вдруковування натурних зйомок в анімацію, апарат для чого ще раніше побудував їх вчитель

 

Першим українським звуковим анімаційним фільмом мав стати «Тук-Тук на полюванні», який Левандовський не закінчив, бо мав виїхати з України через загрозу репресій, залишаючи реалізовувати цю ідею своїм учням

 

Як і Лесь Курбас в той самий час, Левандовський мусив виїхати з України до Москви, де він знайшов прихисток на студії іншого українця, Олександра Птушка, у якого він знімав лялькові фільми. Український майстер став віртуозом і в цій техніці також, що доводить його анімація для фільму «Оптичні перекладки»

 

На прикладі цього раритетного відео ми можемо побачити якими були перші українські анімаційні фільми, що знімалися в техніці площинної маріонетки

 

Перших анімаційних фільмів небагато, але анімацію також використовували в рекламі та у кінофільмах. Ось, як у цьому

 

Техніку площинних маріонеток замінила «діснеївська» пофазова анімація, але лише щоб повернутися пізніше, як в цьому експериментальному фільмі

https://my.mail.ru/mail/igor_privat/video/658/660.html

 

Сьогодні площинна маріонетка отримала нове життя завдяки комп’ютерним технологіям, що ми можемо побачити в цьому кліпі

DakhaBrakha – Karpatsky rap

Feel a heavy Carpathian fog. Mystic and fairy tales around. Enjoy dakhabrakha vibrations.The web covered the sky just like a dark cloud. Men hunting began. The strongest and most crafty heroes with amazing skills failed to avoid capture. With deception, temptation or brute force did the spider hook them."Making of Karpatsky rap" on the previous post.

Publié par Sashko Danylenko Art sur mercredi 11 mai 2016

 

Фільм «Тук-Тук та його товариш Жук» 1935 року зняли учні Левандовського, Семен Гуєцький та Євген Горбач

 

Найбільшим здобутком 30-х був епічний мальований фільм «Чарівний перстень», самостійна режисерська робота Семена Гуєцького. На жаль, ми не можемо побачити як він виглядав, але ми маємо опис Бориса Крижанівського:

«Це дійсно було дуже красиво зроблено. З великим смаком, без сентиментальності та надмірної стилізації. У фільмі розчищалися підходи саме до створення національних за формою мальованих кінокартин, що сягають своїм корінням у народну творчість. Але фільм «Чарівний перстень» було несправедливо оголошено проявом «українського буржуазного націоналізму» і покладено на полицю. Режисер-художник мусив піти зі студії.»

 

Як і всі перші режисери нашої анімації, Семен Гуєцький був професійним художником, учнем Бойчука та Кричевського

 

В своїй самостійній роботі «Жук у зоопарку» 1936 року Євген Горбач зробив головним персонажем песика Жука з мультику про Тук-Тука

 

Першим кольоровим анімаційним фільмом стала «Лісова угода» Євгена Горбача та Іполита Лазарчука. Через свій політичний підтекст, він став однією з останніх передвоєнних мальованих стрічок

 

Як художник Євген Горбач вчився у Федора Кричевського, а в юні роки розвинути свій талант йому допоміг шкільний вчитель малювання, батько іншого режисера анімації, Іполита Лазарчука. На зображенні картина Євгена Горбача «Склодуви»

 

Непересічні художники були не лише серед режисерів 1930-х. Наприклад аніматор Сергій Конончук, що працював над анімафільмами «Тук-Тук і його товариш Жук» (1935) та «Зарозуміле курча» (1936), був неперевершеним графіком. Зі спогадів З. Маршак:

«Дуже талановиті митці, які прийшли в мультцех із художнього інституту та технікуму, завжди прагнули створити мультиплікати яскраві й оригінальні. С. Конончук чи не єдиний із всієї плеяди на ті 30-і роки був цілком сформованим, високої культури графіком, зі своїм індивідуальним стилем.»

 

В той час, як розвиток художньої анімації в Україні призупинився у 30-х, український анімаційний талант проявився в діаспорі. Так, однією з найбільших зірок студії Діснея у 30-40х був Володимир «Білл» Титла, син українських емігрантів. Українське йому було близьким, адже він був вихованцем «Пласту», за спогадами дружини міг годинами слухати українську народну музику, і, навіть, побував у селі своїх батьків на Тернопільщині під час навчальної поїздки Європою. Ось підбірка персонажів, які створив Титла

 

Ще одним визначним аніматором зі студії Діснея був українець Амвросій «Амбі» Паливода, що працював там в той самий час, що і Титла. В його доробку сцени з таких відомих діснеївських фільмів, як «Білосніжка та сім гномів», «Спляча красуня», «Сто і один далматинець». Українська тема досить сильно проглядається в його художній творчості. Закінчивши Клівлендський інститут мистецтв на початку 1930-х він отримав стипендію на річну мандрівку до Європи, половину якої він провів розмальовуючи церкву в родинному селі свого батька в Галичині. Що важливо, під час Великої депресії клівлендська діаспора підтримувала його різними художніми замовленнями і, навіть, забезпечила його власною малярнею.

Читав статтю Ральфа Бакши (до речі, раджу почитати http://bit.ly/1KP5lSB) і увагу привернуло незвичне прізвище одного з …

Publié par Ivan Kapitonov sur mardi 7 juillet 2015

 

В Україні у повоєнні роки анімаційна традиція не перервалася завдяки технічній анімації, в якій працювали майстри, що прийшли в професію у 1930-х. От як режисерка Ірина Гурвич в цьому освітньому фільмі 1955 року

 

Іполит Лазарчук, єдиний з передвоєнних режисерів, хто залишився в цій професії, розпочав відродження анімації в Україні мультиком про Перця, з однойменного журналу, що знімався на ініціайованому ним 1959 року об’єднанні художньої анімації при студії «Київнаукфільм»

 

Комедійний мальований фільм «Мишко + Машка» Іполит Лазарчук ставив разом з молодим художником-постановником Євгеном Сивоконем

 

Цей фільм, в якому Іполит Лазарчук допомагав молодому режисеру Цезарю Оршанському, виконано в стилі косівської інкрустації. Це також перша робота художника-постановника Едуарда Кирича, який спеціально для цього фільму досліджував роботи Олени Кульчицької. Стрічку не хотіли випускати на екрани, тавруючи її як націоналістичну

 

Ніна Василенко була однією з тих, хто працював в анімації до війни, але режисеркою вона стала лише в 60-х. Цей мультик був одним з її експериментів з національним стилем. Як музика, так і зображення фільму відсилають до таких мистецьких експериментів 20-30-х років, як новаторські обробки народних пісень Левка Ревуцького та звірі Марії Примаченко.

 

Ніна Василенко передусім відома як режисер епічного жанру, першим фільмом в якому стала легенда про богатиря Микиту Кожум’яку. Цікаво що у цьому фільмі компанія сліпих гуслярів дуже нагадує старців-кобзарів, а наприкінці дівчата співають мелодію, що дуже схожна на нашу народну пісню «Пливе човен, води повен». Прикметним є також і те, що в плані зображення фільм творчо наслідує стилістику стародавніх київських фресок та народного малюнку.

 

Наступним, після легенди про Кожум’яку, епічним твором Ніни Василенко стала дума про Марусю Богуславку. Дуже цікаво, що у сценах в Туреччині зображення виконане в стилі персидської мініатюри, на противагу традиційному народному малюнку сцен в Україні.

 

Працюючи в епічному жанрі, Ніна Василенко не могла не екранізувати шедевр української давньої літератури «Слово о полку Ігоревім», що його, за словами Марка Роберта Стеха, має вдумливо прочитати кожен освічений українець. В цьому фільмі продовжується експеримент з різними українськими художніми стилями, зокрема художник-постановник Едуард Кирич у ньому використав давньоруську книжкову мініатюру, фрески, ікони.

 

Це фільм режисерки Ірини Гурвич, яка також була в українській анімації ще з 30-х. Саме вона була художнім керівником київської студії під час її найбільшого розквіту

 

В «Легенді про полум’яне серце» режисерки Ірини Гурвич (художники Генріх Уманський та Радна Сахалтуєв) експресія дії досягається при майже статичному кадрі зображення

 

У фільмі «Журавлик» Ірина Гурвич та художник Генріх Уманський використали рідко вживану техніку силуетної анімації

 

У казці «Кит і Кіт» Ірина Гурвич та художник Юрій Скирда незвично використали площу кадру, розділивши її навпіл

 

В одному із своїх найоригінальніших фільмів Ірина Гурвич запропонувала творчій групі не робити «під народне», а самим робити народне мистецтво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *